Як уроки пролетіли роки
І в десяте вже відцвіли сади.
Будем брати у життя уроки,
Бо життя – учитель назавжди
З сльозами на очах, з радісними побажаннями долі і вміння влаштувати своє самостійне життя, в тремтливих кроках прощального вальсу на шкільній лінійці, випускаємо з «гніздечка» нашої школи вихованців, у яких «зміцнілі крила, щоб літати», вони виросли. Але тремтить душа , бо з досвіду,часто випускники приходять за порадою, за ласкою і просто теплим словом, розумінням, якого так бракує у швидкому, сучасному світі і стилі життя. Їх часто не розуміють, принижують, підкреслюють вади розумового розвитку.
Пролунав останній дзвінок і мої вихованці, мої найлюбиміші учні школи, адже була 5 років їх класним керівником і просто другом, покинуть стіни школи. На даному етапі роботи – це дуже складне і болюче питання. Юра та Іванка сироти, Христя позбавлена батьківських прав, у Володі ще крім нього 11 братів і сестер і т.д., і хоча життя складне, я впевнена вони готові до всього, а найголовніше отримали ремесло: дівчата – шиють, хлопці знають столярну справу. Бо як казав К. Ушинський: «Необхідно збудити думку дитини до ремесла. Таким чином, у праці зростатиме душа, і людина стане майстром своєї справи».
Подяку тому дзвонику востаннє,
Що він гукав і кликав всіх до знань,
Подякуй, учень, вчителям і рідним,
Батькам, адже боролись за цей вальс.
І.Р. Кур’янська