У селищі Яблунові кожного року, на свято Маковея, вшановують пам’ять жертв сталінського терору.
І цього року, 14 серпня, після служби Божої і освячення «маковейчиків» — букетиків з маків і польових квітів, яблунівці і гості селища під проводом місцевого священика, а також церковний хор перемістились до пам’ятного знака, встановленого неподалік новозбудованої церкви, на місці перепоховання вояків УПА і мирних жителів, яке відбулося ще в 1990 році. Почесну варту біля величавого постаменту у вигляді бетонної арки зайняли члени Березівського Братства ОУН-УПА Іван Климюк та 90-річний комбатант ОУН-УПА Василь Томич.
А де місцеві патріоти? Чому ніхто з яблунівців не спромігся покласти на могилу борців за волю України бодай букетик живих квітів? Чому це за них зробила Анна Малкович з Вижнього Березова? Це не дрібниці. Це вияв несвідомості жителів селища, яке претендує стати центром територіальних громад.
Від часу і негод пам’ятник став облущуватись. Тому після молебня і освячення меморіалу Яблунівський селищний голова Лідія Безпалова закликала місцевих жителів допомогти у облагородженні не лише цієї святині, але й своїх дворів, адже наближається 25-річчя незалежності України.
Честь виступити на цьому святі випала і мені. Я дуже хвилювався, адже в другій половині сорокових років минулого століття у яблунівських катівнях, у камері смертників, побувала і моя мама Паранька Климюк, тоді ще молоде п’ятнадцятирічне дівча, проте, вже зв’язкова ОУН-УПА «Женя». Мама багато розповідала нам, трьом своїм дітям, як у яблунівських катівнях молодих дівчат поміщали в камери смертників, звідки їх водили на допити і нелюдські катування, заражували тифом, дев’ять днів не давали їжі, навіть води, і не передавали передачі від рідні. Майже всі її однокамерниці померли. Від катувань і хвороб у мами випало волосся. її віддали згорьованим батькам майже мертвою. Але завдяки Божому провидінню мати вижила, і згодом дала життя трьом дітям. Мати розповідала нам, що в камерах яблунівської тюрми так страшно катували, що люди помирали під час тортур або втрачали розум. Трупи замордованих людей кидали в найближчі від катівень криниці або закопували в наспіх виритих ямах.
Розкопки поховань енкаведистських жертв у 90-х роках засвідчили всьому світові злочинну суть московсько-большевицьких нелюдів і «тюрми народів» — тоталітарного Радянського Союзу, нинішні адепти якого знову намагаються силою затягнути Україну до кривавого москальського ярма, до нових голодоморів і геноцидів. Про це я і розповів у своєму виступі біля меморіалу пам’яті жертв енкаведистських катів у Яблунові. Я також розповів присутнім на цьому заході про те, що вороги намагаються знищити Україну і її народ не лише збройно, але й шляхом внутрішнього розкладу суспільства — залякуванням, зрадництвом, розбратом, брехливою пропагандою. Тому ми мусимо бути мислячими, мудрими, а головне — сильними духом. Мусимо вистояти перед ворожою навалою, бо капітулянтство означатиме не тільки смерть української нації, але й втрату головних людських цінностей — віри, надії, любові.
Дзвони пам’яті з Яблунівських криниць кличуть до пробудження і рішучої відсічі окупантам-катюгам. «Кожен знай, що за тобою міліонів стан стоїть, що за долю мільонів мусиш дати ти одвіт»! Ці слова І. Франка мають стати прапором нашої визвольної боротьби і нашої національної єдності.
Микола Зеновій Симчич,
с-ще. Яблунів.
«Гуцульський край», №32, 19.08.2016 року
